вівторок, 13 січня 2015 р.

песня "Злобный карлик"

Музыка группы Жуки «Танкист»

Злобный карлик бубнит
- Санкции мне не страшны
Но губу закусил
И написял в штаны.

  Он три ночи не спал
  Под кроватью сидел
  Когда Боинг упал
  И мир весь прозрел.

(припев) 
Достал уже твой русский мир
Твое  гб-ешное табло,
Какой ты нафиг президент
Да ты ведь просто хуйло.

Ла-ла-ла-ла ла ла ла ла
Ло-ло-ло-ло ло ло ло ло
Какой ты нафиг президент
Да ты ведь просто хуйло.


-----


Кволий карлик бурчить
Санкцій не лячно мені
Та ховає від всіх
Що вже штані в лані.

Він три ночі не спав
У сартирі тремтів
Коли боїнг упав
І весь світ прозрів.

Дістав уже твій «рускій мір»
Твоє гб-шное табло
Який ти нафіг президент
Та ти ж звичайне хуйло

Лалалала ла ла ла ла
Лолололо ло ло ло ло
Та який з тебе каратист
Та ти ж нікчемне хуйло.

середу, 7 січня 2015 р.

триллионером быть легко

каждый зимбабвиец был триллионером 



4 причины генетической нищеты


Истории, которые изменят ваше представление о бедности.

Где находятся истоки нищеты? Какова вероятность, что она заложена в нас самих? Бизнес-тренер и популярный лектор Наталья Грэйс в одной из своих книг попыталась ответить на эти вопросы. Она уверена, что существует Закон Генетической Нищеты — причина того, почему люди сами программируют себя на бедность. 
По книге Н. Грэйс «Законы Грэйс»

1. Менталитет

В детстве дома у одноклассницы мы часто прыгали на диване, пока не видели взрослые. Нас очень радовали пружины, местами совсем близко подходившие к поверхности; приводила в восторг пыль, которая клубами летела из дивана от наших прыжков. Когда спустя двадцать лет я зашла к своей подруге детства, то в ужасе увидела в углу всё тот же диван, на котором мы когда-то прыгали.
Он не сильно изменился, насколько я могла помнить, но теперь я была потрясена нищетой и убогостью обстановки. Я мысленно подсчитывала, сколько могла стоить покупка нового дивана, замена засаленных стульев, зеркала, разбитого и заклеенного обёрткой от шоколада. Пока мы говорили, в воображении я белила потолок и меняла обои. Мне хотелось вымыть окна, обсиженные мухами, повыкидывать палки и картонки, торчащие из-под дивана, битый цветочный горшок, обвязанный чулком. «А что, если плохо с деньгами?» — подумала я... Но мозг сопротивлялся и предлагал мне купить хотя бы недорогой клейкой плёнки под цвет дерева и оклеить ею стол. Куда бы я ни посмотрела, мой взгляд натыкался на какую-нибудь поломку, грязь, пятна и мусор.
Мозг вдруг сказал мне: «Как ты думаешь, почему рядом с нищетой всегда грязь?» Я вам теперь такой же вопрос задаю.
Даже если заменить слово «всегда» на «практически всегда» или «частенько», то легче от этого не делается. Грязь — это проявление не безденежья, а менталитета. Вдумайтесь: грязь — это проявление соответствующего менталитета. А поскольку грязь и нищета — соседи, то и нищета — это своеобразный менталитет.
Нищета находится в немытой голове.

2. Мещанство

В школе у меня была потрясающая учительница по литературе — Тамара Григорьевна, незаурядного ума, очень проницательная женщина. Она как-то обронила фразу, которую я запомнила на всю жизнь. Кто-то спросил её, что значит мещанство, и она ответила: «Мещанство означает пить из старой облезлой кружки, когда новая в серванте стоит». Так принято во многих русских домах: на чёрный день деньги отложены, на белый день чашка новая в серванте стоит, только белый день наступает редко, а чёрными заполняется вся жизнь. Кто живёт ожиданием будущего, для того оно никогда не наступает. И тогда я поняла это: стыдно быть нищим; стыдно быть грязным. Стыдно иметь в голове разруху, которая неизбежно отражается и на жилище, и на менталитете детей.
Жизнь ожиданием будущего приводит к разрухе.

3. Комплекс Золушки

Знаю одну женщину, которая больше двадцати лет копила деньги, чтобы купить дачу. Она одна воспитывала двух дочерей. Девочки жили впроголодь, на одних кашах, и старшая из них рассказывала мне, как ей было стыдно выходить во двор в старых вельветовых брюках с залатанными коленями. Девочка росла, и с каждым годом волшебным образом росли её брюки. Сантиметр за сантиметром разворачивалась подвёрнутая снизу ткань. Она была не такой вылинявшей, как вся остальная штанина, и это выдавало нищенские хитрости. Видимо, отсюда пошло выражение: «Голь на выдумки хитра».
Не стоит рассказывать, что система в государстве не позволяет достаточно зарабатывать. Я не систему ругаю, а гниль в мозгах. На одни и те же деньги можно выглядеть достойно или нищенски. Когда мать, наконец, купила дачу, обе подросшие дочери не имели к этой даче ни малейшего интереса, но бесконечно упрекали мать в том, что она не научила их, что значит быть женщиной. У девчонок сформировался комплекс золушки. Они, привыкшие видеть протёртые кресла и старую посуду, облезлые полотенца и пальто семилетней давности, впоследствии, став взрослыми, боялись тратить на себя деньги.
Всякий раз, когда они что-то покупали, у них портилось настроение: они словно чувствовали себя недостойными новых хороших вещей. Это, друзья мои, называется двумя словами: генетическая нищета. Она уже в сознании, в клетках, в крови, в костях.
Страх потратить деньги на себя делает вас нищим.

4. Подсознательное программирование

Дети, которые видят облезлые углы, неосознанно программируются на нищету. Уже в подростковом возрасте они начинают осознавать её тяжесть. Ещё Антон Павлович Чехов отмечал, что облезлые стены и грязные коридоры дурно влияют на способность студента к обучению.
Грязь и нищета подавляют человека, привычный вид убогой обстановки программирует быть неудачником.
Вы могли бы возразить мне, что ненависть к нищете стимулирует некоторых людей развиваться и зарабатывать деньги, но я вам отвечу, что куда большее количество людей ломается под непосильным бременем бедности. У слов «беда» и «бедность» один корень. Гоните прочь от себя беду. Гоните прочь бедность. Как же мне нравится фраза: «Богатство — это состояние ума». Так вот, нищета — это тоже состояние ума.
Богатство и нищета — это состояние вашего ума и ваших мыслей.
По книге Н. Грэйс «Законы Грэйс»


Источник: http://www.adme.ru/svoboda-psihologiya/4-prichiny-geneticheskoj-nischety-674755/ © AdMe.ru

суботу, 3 січня 2015 р.

Чому українці не платять податків

1. Держава нараховує податки, як вуличний кидайло.
2. Державні органи – це банда рекетирів.
3. Платити податки надто ризиковано.
4. Платити податки – розкіш, яку не кожен може собі дозволити.
5. Держава геть дурна.

Ну а тепер дозвольте докладно по кожному пункту.

1. Держава нараховує податки, як вуличний кидайло.

Закон проголошує 18% податку на прибуток, 20% ПДВ, 5 або 10% єдиного податку, і так далі. Але раптом виявляється, що податок на прибуток треба платити авансом – прибутку ще нема, а гроші вже плати. Або що сума ПДВ не іде до зарахування, коли купуєш основні засоби – наприклад, автомашину (при тому, що продавець платить ПДВ на повну). Чи, скажімо, сумнозвісна «перша подія». Чи обмеження на діяльність «спрощенців». Або анонсований 30-відсотковий податок на перевищення витрат над доходами…

Досвідчений бухгалтер опише вам ще безліч таких випадків. Це вже не можна назвати словом «закон». Це – гра у «наперсток», яку так полюбляють вуличні кидайли.

А українці не люблять мати справу з кидайлами.

2. Державні органи – це банда рекетирів.

Підприємця може закрити-зупинити будь-хто: податківець, пожежник, санстанція, інспекція праці, архітектурна, екологічна чи інша, благоустрій… І головне – чиновник нічим не відповідає за свої незаконні дії. Якщо навіть ви й відспорите справу у судах (що дуже складно), чиновнику рівно нічого не буде. Якщо ви відсудите з держави покриття своїх збитків (що майже неймовірно), все одно чиновнику нічого не буде. Він може робити, що захоче – закон і практика його застосування гарантують недоторканість, навіть якщо такі дії завдають збитків державі. Інакше кажучи, держава усіма своїми силами захищає рекетирів і усіма своїми (а насправді нашими) активами відповідає за їхні дії. Вони можуть зробити з вами все, а ви з ними – нічого.

Можна, звісно, героїчно стати на прю і загинути у безнадійній боротьбі за справедливість, ну а можна не гинути, а працювати так, щоб не трапляти владі на очі. Вгадайте, який вибір роблять українці? Правильно. Ідуть у тінь.

Тіньовий ринок – це підпілля, а українці мають величезний досвід боротьби у підпіллі.

3. Платити податки надто ризиковано.

Боронь Боже вас стати великим або й просто помітним платником податків. Бо тоді вас візьмуть на окремий облік і щороку присилатимуть перевірку із завданням стягнути додатково суму від 10 до 20 відсотків сплаченого за рік. Навіть якщо усе нараховано і сплачено точно. Перейнятливі інспектори податкової часто радять навмисне робити помилки в обліку на відповідну суму, а під час перевірки для економії часу одразу їх пред’являти. Мовляв, «легше і вам і нам».

А на десерт вас весь час тероризуватимуть протизаконними вимогами і стягненнями, від чого захистити не зможе (і, скоріше, не захоче) навіть суд.

Українці не пнуться ризикувати головою заради сплати податків.

4. Платити податки – розкіш, яку не кожен може собі дозволити.

Тут не йдеться про основні суми. Якщо ваш бізнес масштабніший за ятку на базарі, вам доведеться платити зарплатню аномальній кількості бухгалтерів. Бо система оподаткування у нас не просто нелогічна, складна і заплутана. Вона ще й весь час змінюється. А якщо бухгалтери раптом помиляться, саме на ваші плечі ляже оплата фінансових санкцій.

Втім, крім бухгалтерів вам доведеться оплачувати кваліфікованих адвокатів, бо податкові органи постійно атакуватимуть вас, починаючи з викликів на співбесіди, вимог надати «усі документи», аж до нарахування неіснуючих заборгованостей, анулювання свідоцтва платника ПДВ, а в недалекому майбутньому і списання коштів зі спецрахунку. Усе це доведеться відспорювати у судах, оплачуючи не тільки юристів, але й судові видатки. До того ж треба розуміти, що суд далеко не завжди ставатиме на вашу сторону, а це теж влетить у копієчку.

Українці не настільки багаті, щоб окрім податків платити непомірні суми за задоволення їх нараховувати і відстоювати.

5. Держава геть дурна.

Якщо людина ухвалила рішення і потім міняє його мало не щодня, вона є безвідповідальною? Недалекоглядною? Чи просто недалекою?

А держава змінює раз затверджену податкову систему безперервно. До появи славнозвісного Податкового кодексу Верховною Радою було ухвалено кілька сотень змін до основних законів – про ПДВ та про податок на прибуток. Здавалося б, кодекс приймали саме для того, щоб покласти цьому край. Але перші зміни до цього документу з’явилися вже через ТРИ ТИЖНІ після його підписання. І за чотири роки кількість поправок перевалила за сім десятків.

Другий приклад – ідентифікаційні коди. Той самий славнозвісний винахід Азарова, який мав чітко визначати платника податків, щоб не плутатися у тезках чи варіантах написання. Маємо результат. Якщо у звіті до Пенсійного фонду ви разом із точним кодом вкажете неточне ім’я (наприклад, Наталія замість Наталя), людині не зарахують стаж – попри те, що усі платежі були зроблені і звітність подано. І це не жарт.

А «наскрізна» нумерація податкових накладних? А електронна реєстрація накладних на великі суми? А параноїдальні спроби співставити усі податкові в одному загальнодержавному електронному реєстрі? Ну і як вершина безумства – спецрахунки з ПДВ.

Маємо явні ознаки психічної хвороби, на яку у нашому випадку слабує не людина, а держава. Ця хвороба зветься азарівщиною, від прізвища надзвичайно талановитого творця нашої податкової системи – Миколи Яновича Азарова, особи, щедро обдарованої лінгвістично та макроекономічно.

http://k-z.com.ua/byudzhet-ukrainy/33005-p-yat-prichin-cherez-yaki-ukrajintsi-ne-platyat-podatkiv-i-ne-budut-tsogo-robiti-j-dali