1. Держава нараховує податки, як вуличний кидайло.
2. Державні органи – це банда рекетирів.
3. Платити податки надто ризиковано.
4. Платити податки – розкіш, яку не кожен може собі дозволити.
5. Держава геть дурна.
Ну а тепер дозвольте докладно по кожному пункту.
1. Держава нараховує податки, як вуличний кидайло.
Закон проголошує 18% податку на прибуток, 20% ПДВ, 5 або 10% єдиного податку, і так далі. Але раптом виявляється, що податок на прибуток треба платити авансом – прибутку ще нема, а гроші вже плати. Або що сума ПДВ не іде до зарахування, коли купуєш основні засоби – наприклад, автомашину (при тому, що продавець платить ПДВ на повну). Чи, скажімо, сумнозвісна «перша подія». Чи обмеження на діяльність «спрощенців». Або анонсований 30-відсотковий податок на перевищення витрат над доходами…
Досвідчений бухгалтер опише вам ще безліч таких випадків. Це вже не можна назвати словом «закон». Це – гра у «наперсток», яку так полюбляють вуличні кидайли.
А українці не люблять мати справу з кидайлами.
2. Державні органи – це банда рекетирів.
Підприємця може закрити-зупинити будь-хто: податківець, пожежник, санстанція, інспекція праці, архітектурна, екологічна чи інша, благоустрій… І головне – чиновник нічим не відповідає за свої незаконні дії. Якщо навіть ви й відспорите справу у судах (що дуже складно), чиновнику рівно нічого не буде. Якщо ви відсудите з держави покриття своїх збитків (що майже неймовірно), все одно чиновнику нічого не буде. Він може робити, що захоче – закон і практика його застосування гарантують недоторканість, навіть якщо такі дії завдають збитків державі. Інакше кажучи, держава усіма своїми силами захищає рекетирів і усіма своїми (а насправді нашими) активами відповідає за їхні дії. Вони можуть зробити з вами все, а ви з ними – нічого.
Можна, звісно, героїчно стати на прю і загинути у безнадійній боротьбі за справедливість, ну а можна не гинути, а працювати так, щоб не трапляти владі на очі. Вгадайте, який вибір роблять українці? Правильно. Ідуть у тінь.
Тіньовий ринок – це підпілля, а українці мають величезний досвід боротьби у підпіллі.
3. Платити податки надто ризиковано.
Боронь Боже вас стати великим або й просто помітним платником податків. Бо тоді вас візьмуть на окремий облік і щороку присилатимуть перевірку із завданням стягнути додатково суму від 10 до 20 відсотків сплаченого за рік. Навіть якщо усе нараховано і сплачено точно. Перейнятливі інспектори податкової часто радять навмисне робити помилки в обліку на відповідну суму, а під час перевірки для економії часу одразу їх пред’являти. Мовляв, «легше і вам і нам».
А на десерт вас весь час тероризуватимуть протизаконними вимогами і стягненнями, від чого захистити не зможе (і, скоріше, не захоче) навіть суд.
Українці не пнуться ризикувати головою заради сплати податків.
4. Платити податки – розкіш, яку не кожен може собі дозволити.
Тут не йдеться про основні суми. Якщо ваш бізнес масштабніший за ятку на базарі, вам доведеться платити зарплатню аномальній кількості бухгалтерів. Бо система оподаткування у нас не просто нелогічна, складна і заплутана. Вона ще й весь час змінюється. А якщо бухгалтери раптом помиляться, саме на ваші плечі ляже оплата фінансових санкцій.
Втім, крім бухгалтерів вам доведеться оплачувати кваліфікованих адвокатів, бо податкові органи постійно атакуватимуть вас, починаючи з викликів на співбесіди, вимог надати «усі документи», аж до нарахування неіснуючих заборгованостей, анулювання свідоцтва платника ПДВ, а в недалекому майбутньому і списання коштів зі спецрахунку. Усе це доведеться відспорювати у судах, оплачуючи не тільки юристів, але й судові видатки. До того ж треба розуміти, що суд далеко не завжди ставатиме на вашу сторону, а це теж влетить у копієчку.
Українці не настільки багаті, щоб окрім податків платити непомірні суми за задоволення їх нараховувати і відстоювати.
5. Держава геть дурна.
Якщо людина ухвалила рішення і потім міняє його мало не щодня, вона є безвідповідальною? Недалекоглядною? Чи просто недалекою?
А держава змінює раз затверджену податкову систему безперервно. До появи славнозвісного Податкового кодексу Верховною Радою було ухвалено кілька сотень змін до основних законів – про ПДВ та про податок на прибуток. Здавалося б, кодекс приймали саме для того, щоб покласти цьому край. Але перші зміни до цього документу з’явилися вже через ТРИ ТИЖНІ після його підписання. І за чотири роки кількість поправок перевалила за сім десятків.
Другий приклад – ідентифікаційні коди. Той самий славнозвісний винахід Азарова, який мав чітко визначати платника податків, щоб не плутатися у тезках чи варіантах написання. Маємо результат. Якщо у звіті до Пенсійного фонду ви разом із точним кодом вкажете неточне ім’я (наприклад, Наталія замість Наталя), людині не зарахують стаж – попри те, що усі платежі були зроблені і звітність подано. І це не жарт.
А «наскрізна» нумерація податкових накладних? А електронна реєстрація накладних на великі суми? А параноїдальні спроби співставити усі податкові в одному загальнодержавному електронному реєстрі? Ну і як вершина безумства – спецрахунки з ПДВ.
Маємо явні ознаки психічної хвороби, на яку у нашому випадку слабує не людина, а держава. Ця хвороба зветься азарівщиною, від прізвища надзвичайно талановитого творця нашої податкової системи – Миколи Яновича Азарова, особи, щедро обдарованої лінгвістично та макроекономічно.
http://k-z.com.ua/byudzhet-ukrainy/33005-p-yat-prichin-cherez-yaki-ukrajintsi-ne-platyat-podatkiv-i-ne-budut-tsogo-robiti-j-dali
2. Державні органи – це банда рекетирів.
3. Платити податки надто ризиковано.
4. Платити податки – розкіш, яку не кожен може собі дозволити.
5. Держава геть дурна.
Ну а тепер дозвольте докладно по кожному пункту.
1. Держава нараховує податки, як вуличний кидайло.
Закон проголошує 18% податку на прибуток, 20% ПДВ, 5 або 10% єдиного податку, і так далі. Але раптом виявляється, що податок на прибуток треба платити авансом – прибутку ще нема, а гроші вже плати. Або що сума ПДВ не іде до зарахування, коли купуєш основні засоби – наприклад, автомашину (при тому, що продавець платить ПДВ на повну). Чи, скажімо, сумнозвісна «перша подія». Чи обмеження на діяльність «спрощенців». Або анонсований 30-відсотковий податок на перевищення витрат над доходами…
Досвідчений бухгалтер опише вам ще безліч таких випадків. Це вже не можна назвати словом «закон». Це – гра у «наперсток», яку так полюбляють вуличні кидайли.
А українці не люблять мати справу з кидайлами.
2. Державні органи – це банда рекетирів.
Підприємця може закрити-зупинити будь-хто: податківець, пожежник, санстанція, інспекція праці, архітектурна, екологічна чи інша, благоустрій… І головне – чиновник нічим не відповідає за свої незаконні дії. Якщо навіть ви й відспорите справу у судах (що дуже складно), чиновнику рівно нічого не буде. Якщо ви відсудите з держави покриття своїх збитків (що майже неймовірно), все одно чиновнику нічого не буде. Він може робити, що захоче – закон і практика його застосування гарантують недоторканість, навіть якщо такі дії завдають збитків державі. Інакше кажучи, держава усіма своїми силами захищає рекетирів і усіма своїми (а насправді нашими) активами відповідає за їхні дії. Вони можуть зробити з вами все, а ви з ними – нічого.
Можна, звісно, героїчно стати на прю і загинути у безнадійній боротьбі за справедливість, ну а можна не гинути, а працювати так, щоб не трапляти владі на очі. Вгадайте, який вибір роблять українці? Правильно. Ідуть у тінь.
Тіньовий ринок – це підпілля, а українці мають величезний досвід боротьби у підпіллі.
3. Платити податки надто ризиковано.
Боронь Боже вас стати великим або й просто помітним платником податків. Бо тоді вас візьмуть на окремий облік і щороку присилатимуть перевірку із завданням стягнути додатково суму від 10 до 20 відсотків сплаченого за рік. Навіть якщо усе нараховано і сплачено точно. Перейнятливі інспектори податкової часто радять навмисне робити помилки в обліку на відповідну суму, а під час перевірки для економії часу одразу їх пред’являти. Мовляв, «легше і вам і нам».
А на десерт вас весь час тероризуватимуть протизаконними вимогами і стягненнями, від чого захистити не зможе (і, скоріше, не захоче) навіть суд.
Українці не пнуться ризикувати головою заради сплати податків.
4. Платити податки – розкіш, яку не кожен може собі дозволити.
Тут не йдеться про основні суми. Якщо ваш бізнес масштабніший за ятку на базарі, вам доведеться платити зарплатню аномальній кількості бухгалтерів. Бо система оподаткування у нас не просто нелогічна, складна і заплутана. Вона ще й весь час змінюється. А якщо бухгалтери раптом помиляться, саме на ваші плечі ляже оплата фінансових санкцій.
Втім, крім бухгалтерів вам доведеться оплачувати кваліфікованих адвокатів, бо податкові органи постійно атакуватимуть вас, починаючи з викликів на співбесіди, вимог надати «усі документи», аж до нарахування неіснуючих заборгованостей, анулювання свідоцтва платника ПДВ, а в недалекому майбутньому і списання коштів зі спецрахунку. Усе це доведеться відспорювати у судах, оплачуючи не тільки юристів, але й судові видатки. До того ж треба розуміти, що суд далеко не завжди ставатиме на вашу сторону, а це теж влетить у копієчку.
Українці не настільки багаті, щоб окрім податків платити непомірні суми за задоволення їх нараховувати і відстоювати.
5. Держава геть дурна.
Якщо людина ухвалила рішення і потім міняє його мало не щодня, вона є безвідповідальною? Недалекоглядною? Чи просто недалекою?
А держава змінює раз затверджену податкову систему безперервно. До появи славнозвісного Податкового кодексу Верховною Радою було ухвалено кілька сотень змін до основних законів – про ПДВ та про податок на прибуток. Здавалося б, кодекс приймали саме для того, щоб покласти цьому край. Але перші зміни до цього документу з’явилися вже через ТРИ ТИЖНІ після його підписання. І за чотири роки кількість поправок перевалила за сім десятків.
Другий приклад – ідентифікаційні коди. Той самий славнозвісний винахід Азарова, який мав чітко визначати платника податків, щоб не плутатися у тезках чи варіантах написання. Маємо результат. Якщо у звіті до Пенсійного фонду ви разом із точним кодом вкажете неточне ім’я (наприклад, Наталія замість Наталя), людині не зарахують стаж – попри те, що усі платежі були зроблені і звітність подано. І це не жарт.
А «наскрізна» нумерація податкових накладних? А електронна реєстрація накладних на великі суми? А параноїдальні спроби співставити усі податкові в одному загальнодержавному електронному реєстрі? Ну і як вершина безумства – спецрахунки з ПДВ.
Маємо явні ознаки психічної хвороби, на яку у нашому випадку слабує не людина, а держава. Ця хвороба зветься азарівщиною, від прізвища надзвичайно талановитого творця нашої податкової системи – Миколи Яновича Азарова, особи, щедро обдарованої лінгвістично та макроекономічно.
http://k-z.com.ua/byudzhet-ukrainy/33005-p-yat-prichin-cherez-yaki-ukrajintsi-ne-platyat-podatkiv-i-ne-budut-tsogo-robiti-j-dali
