понеділок, 16 лютого 2015 р.

Пенсия - корень зла

Радикальная смена парадигмы произошла неожиданно. Одна фраза, услышанная мной в супермаркете, полностью поменяла мое отношение к экономически-социальному устройству нашего общества.
«Срать я хотела на твою помощь, у меня пенсия три тысячи гривен» - сказала пожилая, полная женщина своей дочке. Эта фраза была произнесена с такой гордостью и призрением, как будто человек достиг вершины мира, познал всю мудрость человечества. Дочка (физиономические черты позволяли безошибочно определить степень родства) уныло смотрела в пол, осознавая свою ничтожность в сравнении с трехтысячной пенсией. Мне стало жаль их обеих – мать за ее неимоверную глупость и покорёженное «системой» мировоззрение, дочь за то, что ее ждет будущее матери.
Женщины, продолжая ругаться, ушли, а я погрузился в размышления. Сколько таких людей, считающих что их счастье в пенсии, а не в детях, живет в Украине? А в мире? Наверное много. Помните фразу почтальона Печкина «Я, может, только жить начинаю — на пенсию выхожу»? В ней сосредоточена главная мечта-ошибка многих миллионов людей, которые ждут не дождутся пенсии. Они проживают жизнь в надежде что придет день, когда им государство ДАСТ пенсию и они начнут новую жизнь, а ведь новой жизни не будет… пенсия — это конец жизни, это мираж счастья, это опора рабского мышления нашего социума !!!
П.С. Пенсия – должна быть вознаграждением только военному, судье, милиционеру и пожарнику (людям которые отдают время своей жизни и отказываются зарабатывать деньги, выбирая социальные работы) потому как их нельзя перевести на коммерческую основу.

п.п.с. В старости каждого должны обеспечивать его правильно воспитанные дети, правильно вложенные деньги и прибыльное хобби-подработка (старость не должна проходить на лавке под подъездом ). Любая пенсионная система (государственная, накопительная, страховая) это идия-вирус... не должно быть пенсий вообще, если ты не инвалид - что за жизнь заработал, во что в течении жизни вложил, каких детей воспитал - то и твое... и никому ничего ни государство, ни общество не должно.
Да людей проживших полжизни в этой системе и с мечтой о пенсии не переделать - они платили взносы они обязаны получить свое "по справедливости", но следующим поколениям от пенсионной системы нужно отойти совсем... и сразу все станут ответственными (будут рожать и усыновлять детей, воспитывать их так чтоб они потом стариков не бросили, вкладывать средства в то что потом принесет деньги), а кому не хочется себя "обременять" - того ждет судьба стрекозы из басни "стрекоза и муравей"

четвер, 5 лютого 2015 р.

За два роки в Україні почнеться економічне диво

На думку одного з найвпливовіших українців світу Богдана Гаврилишина, Україна не лише стоїть в авангарді Європи, вона може стати прикладом для наслідування для усього світу.
Про те, на чому ґрунтується його оптимізм, радник трьох українських президентів, економіст, фундатор економічного форуму в Давосі розповів в інтерв’ю сайту "24".
Пане Богдане, Ви відводите Україні дуже потужну роль у становленні майбутнього Європи та світу загалом. Чому саме Україна?
Є чотири основні характеристики ефективних країн, які нормально працюють: повна політична свобода; певний рівень економічного добробуту для цілого населення — тобто там є багаті, але немає бідних; соціальна справедливість; симбіоз з біосферою, а не руйнація та засмічення навколишнього середовища. Абсолютна більшість країн, за винятком кількох європейських, не має тих чотирьох характеристик. Їх потрібно полікувати, тому що вони є хворі в певному сенсі.
Хворі? Чому?
Хворі в першій мірі демократичні країни. У 1948 році була прийнята чудова Загальна декларація прав людини. Тоді були величезні сподівання. Але забезпечити ті права могли уряди лише деяких країн. Тому були і великі розчарування, критика урядів. Взагалі стало важче керувати країнами, важче бути владою. Вже в той час спілкування між інституціями та між країнами було на базі жорсткої конкуренції. Тому найбагатші могли забезпечити свої права, але більшість була позбавлена такої можливості. США — то маркантний приклад. Там, наприклад, 50 мільйонів людей, які бідні на права і не мають доступу до якісної освіти, не мають жодного доступу до системи охорони здоров'я. Обама пробував це змінити — не виходить.
Між країнами виникає подібна ситуація. Демократичні країни постійно навіть свого роду проповіді роблять, що всі повинні додержуватись тої універсальної декларації прав. Але США продає свої продукти до африканських країн за високі ціни, купує від них сирівці за низькі ціни, країни залишаються дуже бідні. Навіть ті декілька, де є нормальні уряди, не можуть забезпечити навіть базових життєвих прав, як то доступ до свіжої води чи якої-небудь охорони здоров'я.
 І Україна здатна вилікувати їх, змінити світовий розклад?
Зараз у світі склалася така ситуація, що всі дедалі менше виграють, а більше програють. Тому нам потрібно переходити на нову парадигму - де б всі щось вигравали. Для тої парадигми потрібні два елементи: універсальна декларація обов’язків людини (тому що не все має робити тільки держава) і перехід на співпрацю (тому що не можна більше будувати стосунки лише на конкуренції).
Чому Україна може допомогти у лікуванні того світу? Тому що на Майдані, коли почали атакувати людей, створилися певні послуги: медична, релігійна, психологічна, освітня. Ці служби створили поодинокі люди. Ольга Богомолець створила першу службу. Вона просто сказала: "Роблю". До неї долучилися інші люди, які щось знали про медицину. І це працювало. Не з’явився на Майдані інший лікар, який би створив іншу медичну службу, щоби лікувати краще. Там не було конкуренції.
Цікаво, що всі ці служби було створено не за наказом уряду, а через почуття обов’язку перед своїми співгромадянами та країною. Так само зараз дуже багато добровольців вирішили піти в АТО. Добровільно, знаючи, що вони ризикують своїм життям, ніхто їм того не наказував.
Так що наші люди вже почали діяти згідно з тою новою парадигмою, за якою повинен жити світ. Світ дуже багато Україні допомагає. З одного боку санкції, з іншого — фінансова допомога. Але і ми можемо помогти тому світу, він зайшов у певний глухий кут. 
І ми, українці, можемо допомогти з нього вийти?
Так. Я думаю, що то є чудово навіть для нас самих усвідомити, що ми не мусимо у всьому доганяти світ — чи то Європу, чи то США. Ні. Ми є в дечому вищі від того світу. Вони мають нас копіювати.
Разом з тим, після Євромайдану все ж з’явилось чимало людей, які трошки розслабилися, і сказали, що тепер у нас є нова влада, хай вони нами опікуються, роблять реформи, а ми будемо займатися власним життям…
Думаю, це можна трошки інакше інтерпретувати. Це є нормально, оскільки ті люди не могли робити реформи. Весь Майдан не міг їх робити, лише поодинокі люди, які пішли у владу. Разом з тим, ми ще бачимо якісь демонстрації; вояки, які пішли воювати — далі воюють. Тобто люди не байдужі до країни.
Так що це є розчарування. Частково — через те, що ми хочемо бути надто швидкими. Частково — через тиск зовнішнього світу, що всі наші дії, мають тотально відповідати Конституції, існуючому законодавству. Тому уряд до певної міри є досить імпотентний, не може проводити тих реформ.

"Щоби суспільство довіряло уряду і президенту, треба, щоби воно було добре проінформоване"

З чого, на Вашу думку, уряду потрібно починати?
З корупції. Жерла корупції є різні. Найбільше в тому, що у нас є так багато різних ліцензій, дозволів, інспекцій, бозна чого. Є величезна бюрократія, яка займається тим, як створити бізнес, як правити той бізнес. Ідеш до того бюрократа, щоби то дістати — і треба помастити руку, інакше не дістанеш.
Один молодий чоловік з Одеси напрацював зі своїми колегами чудову програму про дерегуляцію. На його думку, замість того, щоби творити ще одну бюрократію, яка би воювала проти корупції, потрібна дерегуляція. Тим самим можна викоренити причину: не потрібно ліцензії — ти не йдеш і не платиш. Якщо зменшити ту бюрократію на третину, чи, може, навіть на четвертину, вона могла би працювати більш ефективно. Тоді можна заплатити тим, хто лишається, трошки більше, чим ми тепер платимо.
Що заважає впровадити цю програму в життя?
Наш міністр економіки і торгівлі почув про цього молодого чоловіка, попросив його назустріч і зразу запропонував йому стати своїм заступником. Той відмовився. Він сказав: "Я зі своєю командою буду вашим радником, як то потрібно, але не буду заступником міністра". Наче цей міністр сприйняв цю програму, і вважає, що то правда дуже добрий підхід. Так що намір є.
Але в уряді треба підходити до того системно. Ми повинні діяти і діяти рівночасно на цілому фронті. Інакше ця існуюча бюрократія заблокує такі дерегуляції.
Тобто, ми можемо сподіватися, що найближчим часом вона буде впроваджена?
Будемо сподіватися. Не тому, що хочемо тільки насолоджуватися життям, а тому, що можемо навіть допомагати цьому уряду. Є ще багато розумних людей, які би це робили, якби була можливість їм в який-небудь спосіб добровільно допомагати.
Як можна створити таку можливість?
Найближчим часом буде зібрання ініціативної групи 1-го грудня. Вони будуть дискутувати звернення до президента і до уряду про те, що ті мусять більше спілкуватися із людьми, із суспільством. Щоби суспільство мало довіру до уряду і до президента, а це капітально важливо, треба, щоби воно було дійсно добре проінформоване і проінформоване про правду. Коли буде більше довіри, ми, як зможемо — допоможемо.
Ви маєте можливість порівнювати відкритість різних українських президентів та урядів. На Вашу думку, нинішня влада є відкрита?
Ну, вона точно більш відкрита від влади Януковича. Але у цьому питанні були певні фази, як я можу судити зі свого досвіду як радник тих найвищих осіб. У Кравчука була відкритість, але з ним була велика трудність, бо він нічого не розумів про економіку. Наприклад, у його оточенні було троє людей, які вирішили облігації України вилити за 10 млрд доларів. Ці хлопці робили те, що мало бути жахіттям для України. Коли я їх спитав, що є гарантією тих облігацій, вони мені сказали: "Україна". Себто, наприклад, мафія Італії, або багаті люди нашого північного сусіда могли викупити всі ці облігації за 10 млрд, то не така вже величезна сума, і сказати Україні — якщо не можете сплатити нам ці кошти назад, то ви нам належите. Я переконував Кравчука не виступати з тою пропозицією у парламенті, не переконав. Він таки виніс ту пропозицію у Верховній Раді. На щастя у ВР було кілька людей, що розуміли про це і вони того не проголосили. Міжчасі ті хлопці зачали розпродувати ті облігації і зуміли продати кілька в Лондоні. Наш посол тоді якось їх там перехопив і ту справу закрили. Це вам приклад, що відкритий — так, але мав трохи брак знання та компетентності.
Був досить відкритий і дуже добре працював Ющенко, як був прем’єр-міністром. Фатально було, як він став президентом. Але як він був прем’єр-міністром, а Юлія Тимошенко була заступником прем’єра — то була фантастична команда. Вони зробили величезну справу. Компанії, що працювали в енергетичному секторі, погоджували між собою речі на базі бартеру. Тому вони не отримували жодних прибутків і не платили податків. Тимошенко, знаючи добре про той сектор, прийшла з такою пропозицією: маємо змусити їх переходити на монетарні транзакції. Ющенко погодився. Це рішення прийняли. І зразу прийшли прибутки, почався великий приплив доходів до бюджету. Виплатили велику заборгованість пенсій і зарплат. Почався економічний зріст — 9% росту ВВП без інфляції навіть. Це було дуже сильно.
Зі мною Кучма при першому мандаті і на початку другого був тотально відкритий. Коли прийшов Медведчук, він став зовсім іншою людиною.
Так що то коливалося. У нас нема дуже добрих, ясних прикладів, із чим порівнювати теперішній уряд.
Теперішня зв’язка "прем’єр-президент", за Вашими оцінками, наскільки буде ефективною?
Я знаю одного і другого дуже добре. Не хочу критикувати ні одного, ні другого. Це не порядно. Але дивлячись, наскільки то довго забрало створити коаліцію — якщо робити екстраполяцію, ледве чи вони будуть працювати як команда.
Тоді який вихід для держави з такої ситуації?
Скажімо так: надіюся, що вони бодай ключові речі зможуть погодити.
Разом з тим, в уряді є досить багато компетентних людей. Було би добре, наприклад, якби ми мали скоріше Раду міністрів, і там би був голова Ради міністрів. Це звучить дивно, бо так було за Радянського Союзу. Але, наприклад, так є в Італії зараз. При Раді міністрів є дискусія, яка дозволяє гармонізувати їхні дії. Міністри виходять зі своїми пропозиціями, дискутують на рівні Кабінету, є погодження, чи добре те рішення, — робиться далі те чи інше.
Що б дав такий формат роботи?
Якщо б Кабінет діяв у цей спосіб, президенту було би легше з ним спілкуватися. Президент би не виходив з ініціативами, він погоджував би рішення, знаючи, що цілий Кабінет Міністрів їх дискутовував, себто, що уряд буде за тим.
Я пробую, радше ніж критикувати чи робити погані прогнози, сказати, що є певний спосіб виходу. Але на це треба доброї волі і треба підпорядкувати себе меті. Більше думати про Україну, а не про те, скільки хто має влади чи повноважень.

"Дуже мало потрібно, щоби українське економічне диво почалося"

Ви писали, що українці спроможні зробити економічне диво. Разом з тим, чимало експертів кажуть, що зараз економіка країни у поганому стані і Україна наближається до дефолту. На чому ґрунтується Ваш оптимізм?
Воно так трохи виглядає, що ми наближаємося до дефолту. З іншого боку, як бачимо, є договір між Міністерствами фінансів України та США, що Штати гарантують виконати кредити для України на 2 млрд. Тобто, Україна позичить в якійсь інституції 2 мільярди, і якщо вона не сплатить ці кошти, то їх мусить сплатити США. То є дуже сильна гарантія. Автоматично це полегшить Україні дістати тих 2 млрд з періодом амортизації дещо довшим і відсотком набагато нижчим, ніж якби не було цієї угоди. Євросоюз також вирішив надати Україні 15 млрд допомоги.
Тому я не думаю, що Україна прийде до дефолту. Але доки економіка зрівняється — то забере трохи часу.
Щодо економічного дива — воно дійсно може статися?
Так, у нас є для того всі дані.
Які саме?
Маємо всі потрібні природні ресурси. Маємо кваліфікованих людей. Ми з природи є працьовиті люди.
Але потрібні ще й передумови. Перше — коли з нашої праці нам дають заробити на нормальне життя. Друге — якщо є внутрішня мотивація. Людям треба дати певну волю на всіх рівнях вирішити, не що вони роблять, а як вони це мають робити, тобто — у їхній спосіб. Щоб вони відчували певну власність над своєю працею Така мотивація є фантастична.
Так що маємо зробити ясний закон про право власності, ясну судову систему і ясні правила гри. Ну і потрібно перевести багато державних підприємств у приватну власність. Хіба, зберегти ті так звані природні монополії. То дуже мало потрібно, щоби українське економічне диво почалося.
А Ви можете вказати орієнтовний термін його початку?
Я думаю, що початок може бути за два роки. Але потрібні ці передумови. Україні потрібні тотальні трансформації. Потрібно навіть змінити статус країни. Вона дійсно повинна бути унітарною державою, потрібна велика децентралізація. Треба змінювати і судову систему, і економічну. Соціальну політику також треба міняти.
На що я надіюся, що цей уряд, цей парламент, цей президент деякі реформи зроблять, і та трансформація пройде трошки легше, ніж це було б за Януковича.
Якою Україна вийде з війни з Росією?
Ми вже перетворилися з плюроетнічного народу на плюроетнічну, патріотичну українську націю. Це вже один дуже добрий результат. Я думаю, що ми вже не повернемо до того, що станемо радянськими людьми. Під тим, я би сказав, що Україна вийде очищеною. Звичайно, дуже послабленою.
Також я думаю, що в нас уже ніколи ілюзій не буде відносно того, що ми можемо бути братнім народом.
Територіальна цілісність буде збережена?
Думаю, що так. Думаю, що навіть Крим колись повернеться. Не тільки тому, що там є кримські татари, хоча це — дуже важливий фактор. А тому, що всі пригадають, що життя, коли Автономна Республіка у складі України, куди краще, ніж життя у суб’єкті РФ. То буде не мілітарна акція. То прийде з нутра.

http://24tv.ua/news/showNews.do?gavrilishin_za_dva_roki_v_ukrayini_pochnetsya_ekonomichne_divo&objectId=539509

вівторок, 13 січня 2015 р.

песня "Злобный карлик"

Музыка группы Жуки «Танкист»

Злобный карлик бубнит
- Санкции мне не страшны
Но губу закусил
И написял в штаны.

  Он три ночи не спал
  Под кроватью сидел
  Когда Боинг упал
  И мир весь прозрел.

(припев) 
Достал уже твой русский мир
Твое  гб-ешное табло,
Какой ты нафиг президент
Да ты ведь просто хуйло.

Ла-ла-ла-ла ла ла ла ла
Ло-ло-ло-ло ло ло ло ло
Какой ты нафиг президент
Да ты ведь просто хуйло.


-----


Кволий карлик бурчить
Санкцій не лячно мені
Та ховає від всіх
Що вже штані в лані.

Він три ночі не спав
У сартирі тремтів
Коли боїнг упав
І весь світ прозрів.

Дістав уже твій «рускій мір»
Твоє гб-шное табло
Який ти нафіг президент
Та ти ж звичайне хуйло

Лалалала ла ла ла ла
Лолололо ло ло ло ло
Та який з тебе каратист
Та ти ж нікчемне хуйло.

середа, 7 січня 2015 р.

триллионером быть легко

каждый зимбабвиец был триллионером 



4 причины генетической нищеты


Истории, которые изменят ваше представление о бедности.

Где находятся истоки нищеты? Какова вероятность, что она заложена в нас самих? Бизнес-тренер и популярный лектор Наталья Грэйс в одной из своих книг попыталась ответить на эти вопросы. Она уверена, что существует Закон Генетической Нищеты — причина того, почему люди сами программируют себя на бедность. 
По книге Н. Грэйс «Законы Грэйс»

1. Менталитет

В детстве дома у одноклассницы мы часто прыгали на диване, пока не видели взрослые. Нас очень радовали пружины, местами совсем близко подходившие к поверхности; приводила в восторг пыль, которая клубами летела из дивана от наших прыжков. Когда спустя двадцать лет я зашла к своей подруге детства, то в ужасе увидела в углу всё тот же диван, на котором мы когда-то прыгали.
Он не сильно изменился, насколько я могла помнить, но теперь я была потрясена нищетой и убогостью обстановки. Я мысленно подсчитывала, сколько могла стоить покупка нового дивана, замена засаленных стульев, зеркала, разбитого и заклеенного обёрткой от шоколада. Пока мы говорили, в воображении я белила потолок и меняла обои. Мне хотелось вымыть окна, обсиженные мухами, повыкидывать палки и картонки, торчащие из-под дивана, битый цветочный горшок, обвязанный чулком. «А что, если плохо с деньгами?» — подумала я... Но мозг сопротивлялся и предлагал мне купить хотя бы недорогой клейкой плёнки под цвет дерева и оклеить ею стол. Куда бы я ни посмотрела, мой взгляд натыкался на какую-нибудь поломку, грязь, пятна и мусор.
Мозг вдруг сказал мне: «Как ты думаешь, почему рядом с нищетой всегда грязь?» Я вам теперь такой же вопрос задаю.
Даже если заменить слово «всегда» на «практически всегда» или «частенько», то легче от этого не делается. Грязь — это проявление не безденежья, а менталитета. Вдумайтесь: грязь — это проявление соответствующего менталитета. А поскольку грязь и нищета — соседи, то и нищета — это своеобразный менталитет.
Нищета находится в немытой голове.

2. Мещанство

В школе у меня была потрясающая учительница по литературе — Тамара Григорьевна, незаурядного ума, очень проницательная женщина. Она как-то обронила фразу, которую я запомнила на всю жизнь. Кто-то спросил её, что значит мещанство, и она ответила: «Мещанство означает пить из старой облезлой кружки, когда новая в серванте стоит». Так принято во многих русских домах: на чёрный день деньги отложены, на белый день чашка новая в серванте стоит, только белый день наступает редко, а чёрными заполняется вся жизнь. Кто живёт ожиданием будущего, для того оно никогда не наступает. И тогда я поняла это: стыдно быть нищим; стыдно быть грязным. Стыдно иметь в голове разруху, которая неизбежно отражается и на жилище, и на менталитете детей.
Жизнь ожиданием будущего приводит к разрухе.

3. Комплекс Золушки

Знаю одну женщину, которая больше двадцати лет копила деньги, чтобы купить дачу. Она одна воспитывала двух дочерей. Девочки жили впроголодь, на одних кашах, и старшая из них рассказывала мне, как ей было стыдно выходить во двор в старых вельветовых брюках с залатанными коленями. Девочка росла, и с каждым годом волшебным образом росли её брюки. Сантиметр за сантиметром разворачивалась подвёрнутая снизу ткань. Она была не такой вылинявшей, как вся остальная штанина, и это выдавало нищенские хитрости. Видимо, отсюда пошло выражение: «Голь на выдумки хитра».
Не стоит рассказывать, что система в государстве не позволяет достаточно зарабатывать. Я не систему ругаю, а гниль в мозгах. На одни и те же деньги можно выглядеть достойно или нищенски. Когда мать, наконец, купила дачу, обе подросшие дочери не имели к этой даче ни малейшего интереса, но бесконечно упрекали мать в том, что она не научила их, что значит быть женщиной. У девчонок сформировался комплекс золушки. Они, привыкшие видеть протёртые кресла и старую посуду, облезлые полотенца и пальто семилетней давности, впоследствии, став взрослыми, боялись тратить на себя деньги.
Всякий раз, когда они что-то покупали, у них портилось настроение: они словно чувствовали себя недостойными новых хороших вещей. Это, друзья мои, называется двумя словами: генетическая нищета. Она уже в сознании, в клетках, в крови, в костях.
Страх потратить деньги на себя делает вас нищим.

4. Подсознательное программирование

Дети, которые видят облезлые углы, неосознанно программируются на нищету. Уже в подростковом возрасте они начинают осознавать её тяжесть. Ещё Антон Павлович Чехов отмечал, что облезлые стены и грязные коридоры дурно влияют на способность студента к обучению.
Грязь и нищета подавляют человека, привычный вид убогой обстановки программирует быть неудачником.
Вы могли бы возразить мне, что ненависть к нищете стимулирует некоторых людей развиваться и зарабатывать деньги, но я вам отвечу, что куда большее количество людей ломается под непосильным бременем бедности. У слов «беда» и «бедность» один корень. Гоните прочь от себя беду. Гоните прочь бедность. Как же мне нравится фраза: «Богатство — это состояние ума». Так вот, нищета — это тоже состояние ума.
Богатство и нищета — это состояние вашего ума и ваших мыслей.
По книге Н. Грэйс «Законы Грэйс»


Источник: http://www.adme.ru/svoboda-psihologiya/4-prichiny-geneticheskoj-nischety-674755/ © AdMe.ru

субота, 3 січня 2015 р.

Чому українці не платять податків

1. Держава нараховує податки, як вуличний кидайло.
2. Державні органи – це банда рекетирів.
3. Платити податки надто ризиковано.
4. Платити податки – розкіш, яку не кожен може собі дозволити.
5. Держава геть дурна.

Ну а тепер дозвольте докладно по кожному пункту.

1. Держава нараховує податки, як вуличний кидайло.

Закон проголошує 18% податку на прибуток, 20% ПДВ, 5 або 10% єдиного податку, і так далі. Але раптом виявляється, що податок на прибуток треба платити авансом – прибутку ще нема, а гроші вже плати. Або що сума ПДВ не іде до зарахування, коли купуєш основні засоби – наприклад, автомашину (при тому, що продавець платить ПДВ на повну). Чи, скажімо, сумнозвісна «перша подія». Чи обмеження на діяльність «спрощенців». Або анонсований 30-відсотковий податок на перевищення витрат над доходами…

Досвідчений бухгалтер опише вам ще безліч таких випадків. Це вже не можна назвати словом «закон». Це – гра у «наперсток», яку так полюбляють вуличні кидайли.

А українці не люблять мати справу з кидайлами.

2. Державні органи – це банда рекетирів.

Підприємця може закрити-зупинити будь-хто: податківець, пожежник, санстанція, інспекція праці, архітектурна, екологічна чи інша, благоустрій… І головне – чиновник нічим не відповідає за свої незаконні дії. Якщо навіть ви й відспорите справу у судах (що дуже складно), чиновнику рівно нічого не буде. Якщо ви відсудите з держави покриття своїх збитків (що майже неймовірно), все одно чиновнику нічого не буде. Він може робити, що захоче – закон і практика його застосування гарантують недоторканість, навіть якщо такі дії завдають збитків державі. Інакше кажучи, держава усіма своїми силами захищає рекетирів і усіма своїми (а насправді нашими) активами відповідає за їхні дії. Вони можуть зробити з вами все, а ви з ними – нічого.

Можна, звісно, героїчно стати на прю і загинути у безнадійній боротьбі за справедливість, ну а можна не гинути, а працювати так, щоб не трапляти владі на очі. Вгадайте, який вибір роблять українці? Правильно. Ідуть у тінь.

Тіньовий ринок – це підпілля, а українці мають величезний досвід боротьби у підпіллі.

3. Платити податки надто ризиковано.

Боронь Боже вас стати великим або й просто помітним платником податків. Бо тоді вас візьмуть на окремий облік і щороку присилатимуть перевірку із завданням стягнути додатково суму від 10 до 20 відсотків сплаченого за рік. Навіть якщо усе нараховано і сплачено точно. Перейнятливі інспектори податкової часто радять навмисне робити помилки в обліку на відповідну суму, а під час перевірки для економії часу одразу їх пред’являти. Мовляв, «легше і вам і нам».

А на десерт вас весь час тероризуватимуть протизаконними вимогами і стягненнями, від чого захистити не зможе (і, скоріше, не захоче) навіть суд.

Українці не пнуться ризикувати головою заради сплати податків.

4. Платити податки – розкіш, яку не кожен може собі дозволити.

Тут не йдеться про основні суми. Якщо ваш бізнес масштабніший за ятку на базарі, вам доведеться платити зарплатню аномальній кількості бухгалтерів. Бо система оподаткування у нас не просто нелогічна, складна і заплутана. Вона ще й весь час змінюється. А якщо бухгалтери раптом помиляться, саме на ваші плечі ляже оплата фінансових санкцій.

Втім, крім бухгалтерів вам доведеться оплачувати кваліфікованих адвокатів, бо податкові органи постійно атакуватимуть вас, починаючи з викликів на співбесіди, вимог надати «усі документи», аж до нарахування неіснуючих заборгованостей, анулювання свідоцтва платника ПДВ, а в недалекому майбутньому і списання коштів зі спецрахунку. Усе це доведеться відспорювати у судах, оплачуючи не тільки юристів, але й судові видатки. До того ж треба розуміти, що суд далеко не завжди ставатиме на вашу сторону, а це теж влетить у копієчку.

Українці не настільки багаті, щоб окрім податків платити непомірні суми за задоволення їх нараховувати і відстоювати.

5. Держава геть дурна.

Якщо людина ухвалила рішення і потім міняє його мало не щодня, вона є безвідповідальною? Недалекоглядною? Чи просто недалекою?

А держава змінює раз затверджену податкову систему безперервно. До появи славнозвісного Податкового кодексу Верховною Радою було ухвалено кілька сотень змін до основних законів – про ПДВ та про податок на прибуток. Здавалося б, кодекс приймали саме для того, щоб покласти цьому край. Але перші зміни до цього документу з’явилися вже через ТРИ ТИЖНІ після його підписання. І за чотири роки кількість поправок перевалила за сім десятків.

Другий приклад – ідентифікаційні коди. Той самий славнозвісний винахід Азарова, який мав чітко визначати платника податків, щоб не плутатися у тезках чи варіантах написання. Маємо результат. Якщо у звіті до Пенсійного фонду ви разом із точним кодом вкажете неточне ім’я (наприклад, Наталія замість Наталя), людині не зарахують стаж – попри те, що усі платежі були зроблені і звітність подано. І це не жарт.

А «наскрізна» нумерація податкових накладних? А електронна реєстрація накладних на великі суми? А параноїдальні спроби співставити усі податкові в одному загальнодержавному електронному реєстрі? Ну і як вершина безумства – спецрахунки з ПДВ.

Маємо явні ознаки психічної хвороби, на яку у нашому випадку слабує не людина, а держава. Ця хвороба зветься азарівщиною, від прізвища надзвичайно талановитого творця нашої податкової системи – Миколи Яновича Азарова, особи, щедро обдарованої лінгвістично та макроекономічно.

http://k-z.com.ua/byudzhet-ukrainy/33005-p-yat-prichin-cherez-yaki-ukrajintsi-ne-platyat-podatkiv-i-ne-budut-tsogo-robiti-j-dali